Всім: вінечник церкви прибирати:
на святки, хай зло розорять;
на серпневе воскресіння страдних —
з прірви, від землянок горя.
Всім світити корогви зелені —
мирности: в двори розвивши.
Спів твій, схід твій! квітнув красноденник,
звіщеністю найтихіший.
Там спроміниться до незабутниць
усміхами — воля! з моря —
в білу богослужбу всі розбудить
очі: згадками безмовна.
В тінь шипшини втішення не згасне
серед змій, зубами сірих;
ні! аж приогніє — п’ятичасне,
медяний зберігши збірик.
Хоч і валить хвиля безбережна
на гробницю, що — земля.
Проти смерти: сили від ковчежця —
в час присяг допроменять.
Ми на мості горлицю згубили,
де промчався громик чалий.
Це — не виплаче ні зірка в зіллі,
повна росами з печалі.
Вже і повів обернувся другий
хлібик місяця спалити:
в океан, що пригорта на груди —
галузки журби багристі…
Він і кораблі прозорокрилі
в огнищах небес приземив.
Знати: цвяхи домовин дозріли
пролісками в очі смерти.
Чаєчка при скелях моря стала,
чуючи: шумить, як жнець;
там і фіялкова квітне тайна —
долю з неба стереже.
