Василь Барка – Зміна прибою: Вірш

Пада стрімголов найстарша мева;
їй відімкнуто дарунки —
крізь мелодію, що безіменна,
мов роялі вряд виручі.
Діти в сфері праведности раді —
раді: на неділю волі.
Догримля, дзеркал покоси вдарить,
розливати — василькові.
Учти сунуться, ростучи в гуркіт
кубків з винами живими.
Вип’ють вихори і тьмі здригнутись
нанизу при мітлах відьми.
Враз обвалюються в бризний брязкіт
сині тюрми на розгромі.
Вже тенето з променів пов’язнить
меву понад скойки мокрі.
Не забудуться діди надхненні —
з кобзок брати, в блиск облиті…
А від неба сивому коневі
по блакитній скелі бігти.