I
Від стрімчастого лиця відтоки —
в острова, з очей, на плечі:
слідом мідного ридання — досі:
заберуть піски притерплі.
Розрива погребну свиту, з бризок —
нитями від скель скипати.
Поболіє в камінці, що дрібно,
як сльоза: гримлять між пальці.
Грозовиці дикий льон повергли;
найдимнішу барву тратить.
Мов сторінку світла з книги мертвих
прочитати в хмарній хаті.
Човен самоти! в безодні човен:
гойдано з огненних травок.
Небо псалтиря, все — хоруговне,
в кіновар трояндну вбрано.
Під склепіння: в пароси гойдатись,
небо! допусти і гробик;
і зогріється проти лампадки,
шепчучи — прощення просить.
II
Світоч миру! в небі тайни, зглянься:
на рабу, на тінь убогу;
в дворик до надзоряного вбранства
глянути дозволь без боргу.
В сон — півмісяць нивовий схилявся
серповинкою збагріти:
в сон, від найбризкучішого вала
мідних колісниць при вітрі.
Море — келія; свічнить святиня
і приймає сонця паску —
з храму! де крізь пахощі ясниться
горлиця в снагу посвятну.
Вкруг розлуками зросла звіщати
бистрина пожеж безмежна;
а дитя піднесено до чаші
в черешневій зливі неба.
