Море — як в іконі: неба повне,
чергами світніє в чуді.
Поклонімось, гості всіх часовень,
звідки хресний хід почути.
Творче, із світлиці правди Отче! —
движеш кораблі світів;
кожне море кобзами рокоче,
славлячи, з ключів твоїх.
Від крила сузірників неспішних
до страшин, де й квіт на дні,—
при твоїх знаменнях пада грішник,
бо в невірстві зголоднів.
Воля: знов перлинно проколосить,
кіньми скотить голубими.
А до серця — стовп огню, й крізь осінь
віє семибарвно димик.
Зоряного колеса крізь ночі —
хід над океан дзеркальний:
аж до ниви, де журба причорнить
косу, й журавлів скликати.
