Чи місяць — вид свій: на чаїну скаргу,
при небі смутку,— чи оберне?
А ріллі, з музики й мережок, прагнуть,
мов пір’я селезня, на берег.
Де трав’я вітерцями поклониме,
розрилля дерева цвітуть.
Не сірим каменем мартиник гримне
з грози! в промінну самоту.
Мов папороть сузір’їв, силу стеле
вода! і камені забрали.
Тобі докине паруси притерпле
чуття: пораненний кораблик.
Де тіння з хмари й сяєво бузкове,—
все золото горить, як смуга.
Нам звістка тайни! нам жоржин віконце:
до серця до свого послухай.
