Василь Барка – Звороговані необачно: Вірш

Тяжко блиснув — очі фіялкові,—
бровами поворониться:
океан! гілками речі змовкли,
й спломенить глибинна скриня.
Подає сторожа знак тривоги
про акул: вовків плавучих.
Поспитати в чаєчки кривої —
хто мордує? смертю мучить?
Дужості в одежах бризно-бистрих
докотили гнів рядами:
як терни в цвіту, з грози розбитись
та до хустки поридати…
Чи з потоків смолок над полями
переходить піврожевість?
Де вже корені зірок приймались,
і снагу пелюстя вдержить.
Хоч ребро терзають і грозяться,—
всі вовки: шукають сліду…
Чайки ж при джерельці до завзяття
сварку розвели сусідську.