То — сиві сіті! косі; їх минаю;
їх проліски крізь сніг почують:
їх шуми тяжчі, ніж із водограю,—
над скаргу глибини біжучу.
І від пустельности зими, в тіснотах,
вітрів’я хвилю сірокрильну
крізь сіті зливи з поблиску приносять:
сточити прибережну кригу.
Там забуття пройшло по всіх травинах,
оплакане ченцями лісу.
А знов зелені голоси повинні
зійти в годину передвісну.
Тоді розіб’ється біда відчайна —
при острові об корабель.
У просвіт пара чайок прокричала,
де вість — віконце голубе.
- Наступний вірш → Василь Барка – Горіння гілок
- Попередній вірш → Василь Барка – Дожидання весни
(Оцінок ще немає)