Уривок
В чорні ночі виходиш в самотній простір:
Б’ється серце в грудях неспокійне.
Виє вітер, як бідний стривожений звір,
Що ворожить пожежі і війни.
Притулися грудьми до землі, припади
І долоню вложи в її лоно:
Чуєш? Дихає жар вікової груди,
Тямиш? Кров багровіє червоно…
Припади. Наслухай. Чорнозем не замовк,
Він шепоче несвітську поему.
Вітре! Вітре! Що виєш, як ранений вовк,
Ти мій брат, рідний брат чорнозему!
