Іду, і клонюся доземно,
І вірю.
За мною, передо мною темно
В безмір’ю.
За мною, передо мною чорне,
Безкрає,
А часом блиск пожеж
Сліпучу пітьму без меж
Розгорне,
розкрає
і щезне…
Блукаю…
Зорі!
Вже в труні ви.
А в серце лізуть сумніви:
«Грядеши?.. Камо?!»
А в серці родиться і гине
У просторі
Таке, як зойк дитини:
«Мамо!»
- Наступний вірш → Василь Бобинський – Вечірня мелодія
- Попередній вірш → Василь Бобинський – Літо
(Оцінок ще немає)