І
Плазують чорнії сумніви,
Розбийся ж, хмаро навісна!
Нехай цвіте весна,
нехай гуркочуть зливи,
нехай напружені тятиви
влучають в морок стріли-гніви!
Сумніви геть – сумніви ночі!
Блукайте в нетрях лісових,
ви створені для них –
вони до вас охочі.
А тут вогні жбурляють очі,
і грім розбуркано гуркоче.
ІІ
Більше надії, брати!
Місця сумніву нема –
сміло і прямо іти,
ширше ступать до мети
з міццю, що скелі лама.
Щиро гартуйте мечі,
друзі-коханці звитяг!
Геть з дороги, сичі:
дзвінко кайдани рвучи,
ми підняли уже стяг!
