Несли твою труну. Тремтіли ґрона-бризки
на віях яворів,
а вечір похиливсь так низько, низько-низько –
ще мрів – про ранок? – мрів…
і плакали – чого? – старі-старі мотиви,
старі слова –
сочили тугу вижатої ниви,
ізгаслих сподівань.
А я мовчав. Як ти. Як ти мовчиш і досі.
І боляче, так боляче мені:
навколо скрізь молилась осінь,
а ти була в труні.
- Наступний вірш → Володимир Сосюра – Хто розуміє цей жах
- Попередній вірш → Володимир Сосюра – Чайник кричить
(Оцінок ще немає)