І
Вранці – променю весінній,
вранці – зважно-молодий –
на шпилі, на височіні
з льоху темних приведи.
Ось: повстали під’яремні,
плине повінь – легіон.
Килими зеленоземні
у гірляндах житніх грон.
ІІ
Він угадав свою мету:
стремить до неї навпростець,
і кожний бій його сердець
несе – весну в цвіту.
Прямуй же, страднику святий:
твої шляхи – широко розляглись,
твої пісні далеко розлились,
в твоїх словах – вогонь мети!
ІІІ
Не спочивайте: ще не час!
Нехай останній промінь згас –
самі запалимо вогні –
і в стумі витворимо дні!
На кремінь – крицю: буде світ!
Ми непохитні, мов граніт.
Ми йдем і йдем, несем вогні,
і творим блиск, і творим дні!
ІV
Доволі! Кільцями ланцюг:
тріпоче прапор соколиний!
Вони спинить хотіли рух,
але ми линем, линем, линем,
і наш завзято кутий гімн
ширяє срібні блискавиці.
Туди – в червоні береги –
з низин. Туди. Ми – крила! Птиці!
V
На площі – в юрми – на мітинг
вінки несуть – вінки й гірлянди
з тремтінь-мигтінь
революційних прядив.
На площі – на мітинг – на брук!
І завтра – вірте – швидко – завтра
святкує всесвіт бурю-гру,
пала з півоній ватра.
