Стільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев’яже, обів’є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу — зоревий трунок, п’яний трунок — ізоп’є.
Тільки мент. Обламок менту — блискавично-перебіжний.
І не буде — і шукати мов заказано мені.
Хочу знову. Хай полонить. Хай цілує палко-ніжно.
…Усміхається проміння срібним жалем на вікні.
- Наступний вірш → Василь Чумак – Ряд хаток: пошарпані, обдерті
- Попередній вірш → Василь Чумак – Травень
(Оцінок ще немає)