Йти. Мовчати. Нащо стежка? На узліссі. Яругами.
Стати — слухати: говорить захмелілий гай.
І самому захмеліти — й не словами, а рухами
говорити про зелене, безкордонне-безкордонне…
А розмай?!
Пісня тоне,
тоне в шелесті, між листом…
Говорити переконано, барвисто
і когось переконати. Цебто знятись пташиною,
пташиною літаючи — задзвеніть, заворожить:
ви ще й досі задоволені півопругом та хатиною?
Можна ж краще і вільніше
жить!
Потім: тихше — тихше — тихше…
І замовкнути: нема!
Тільки шелест. Тільки листя. І розмай.
- Наступний вірш → Василь Чумак – Стільки щастя, що боюся
- Попередній вірш → Василь Чумак – Я порву ті вінки
(Оцінок ще немає)