Цілий день учора
проблукав у полі,
з вітром навздогінки
бігав навмання.
Срібно і прозоро.
В злотному – тополі.
Обрій – у хмаринках.
Навколо стерня,
а в стерні – волошки,
сині, синьозорі,
і такі дрібненькі –
слізки росяні.
Назривав їх трошки.
Це волошки? Зорі!
Ниточки тонесенькі –
мрії весняні;
правда – любо жити?
Дуже! Дуже! Дуже!
Щастя – наше море,
широко шляхи.
О блакитноквіте!
О моє подружжя, –
це душа говорить,
сповнена снаги.
