Десь подівся пролісок,
та весні не край,—
знов зозулі голосом
закукукав гай.
Галявину виткали
сонця промінці.
І торкає квіткою
вишня по руці.
Вітер поміж кленами
грає в сопілки.
Косами зеленими
мають берізки.
- Наступний вірш → Василь Діденко – Літо
- Попередній вірш → Василь Діденко – Край городу вишні білі
(Оцінок ще немає)