Рідного краю зірниці вишневі
Небо відбило у синій ріці…
В серці моєму – чуття кришталеві,
Йду я і йду по густім чебреці…
Плинуть від гаю пісні солов’їні,
Папороть квітне в повір’ях дідів.
В житі волошка, як тінь голубіні,
В травах шукаю дитинства слідів…
Коси дівочі заманливі, білі
Кличуть уяву до хати, в село…
Скільки ж то хлопців ті коси любило,
Щастя ж із ними мені розцвіло…
Солодко дихають повіви вітру,
Роси вишневими стали од зір.
Рідного краю цілюще повітря
П’ю й не нап’юся над зеленню гір…
