Виший сорочку мені, кохана,
Ніжним узором з синіх Карпат.
Хай вона вся до грудей пристане
Щастям весняним, холодом м’ят.
Там, де над плаєм крута смерічка,
Там, де водиця хлюпле з-під скель,
Буду гостить у Дмитра Павличка,
Друга мого з гірських осель.
Він прочита мені вірші гарячі –
Ті, що любов і ненависть в них,
Ті, що його непокірну вдачу
Добре відбили в ритмах живих.
Може, спита, чи люблю я гори,
Як Верховина його мені.
Скажуть про все це твої узори,
Вишиті синню на полотні!..
