До берегів уквітчано-зелених
Пригнали човен мій буруни злі.
Шепоче очерет: спочинь на сій землі.
Спали човни. — Спини свій льот шалений.
Зійди, замкнись у кришталевій вежі,
В обіймах вроди пий вино-життя…
Спочинь… Засни… Тут спокій, забуття.
А там — за хвилями — страждання і пожежі…
Але сестриця — чайка білокрила
Над морем зойкнула: “Я гину… ти борись!”.
Примчався вихор-брат… Вітрила нап’ялись.
— Вперед! Завжди вперед несіть мене, вітрила!
- Наступний вірш → Віктор Забіла – Туга серця
- Попередній вірш → Василь Еллан-Блакитний – Удари молота і серця
(Оцінок ще немає)