Байка
У пана з наймитом усе ішло гаразд:
Пан спав, гуляв і їв,
А наймит по хазяйству лоба грів.
Коли одного разу
Став пану наймит суперечить:
“З якої, — каже, — речі
Я, паночку, тягну усю роботу,
А ви до діла не двигнете й пучки?
Якби хоч раз ви скуштували поту
І натрудили ручки…”
Пан — умоляти. З ласкою, з докором.
Не вірить наймит. Каже: “Ні, ви ворог.
Мене ви держите, немов раба,
Й одна між нами мова — боротьба…”
Нарешті пан, щоб вкоськати невіру,
Почав таке: “Ти, друже, злий не в міру…
Чи ж винен я, коли тобі одна судилась доля,
Мені ж друга? То ж тільки щастя, божа воля.
Бо все життя для нас — неначе гра у карти:
Той виграв. Той програв. А сердитись не варто.
Де ж бачив ти, щоб у грі партнер з партнером
Поводився як ворог?
Покинь свої думки,
І знову грати будем залюбки…”
А наймит: “Грав би, може, й я із насолодою,
Та тільки зовсім іншою колодою:
Без короля й без туза…”
І пана — в пузо…
Американський пан, Рокфеллер,
Книжку випустив у світ:
Що робітник і пан — лише “партнери в грі”…
Ей, пане, бережіть живіт!
