Василь Еллан-Блакитний – Ранок: Вірш

Сонце сходить…
— Добрий ранок, сонце! —
Ще один бадьорий день приходить —
День життя, роботи, боротьби,
Зціплених зубів, напнутих м´язів,
Ароматів диму, поту і квіток.
Чи протягне він свої години,
Наче заклопотаний, одноманітний
Довгий-довгий потяг той вантажний:
Без одмін, буденно, працьовито?..
Чи розгорне поривчастим рухом
Несподіваної радості прапор квітчастий
І знесе бурунною спіраллю
До надзоряних екстазних верховин?..
Чи закутає вогким серпанком смутку,
Залоскоче терпкою печаллю,
Защемить бажанням нездійснимим?..
Чи затисне ржавими кліщами
У кутку тупого, злого болю
І напоїть люттю — п´яним трунком?..
Чи ударить кулею на зльоті —
Мукою розверне гостро серце —
Опече, заллє, затопить кров´ю?..
…Все одно — він наш, цей день бадьорий,
Наші дні, століття і простори,
Наше сонце і мільйон сонців.
Візьмем все в свої важкі ми руки,
Як штурман — штурвальне колесо
На слухняному гіганті пароплаві.
Сонце сходить…
— Добрий ранок, сонце! —
Хай приходе ще один з безвіччя:
Зустрічаю його радісно і просто,
Засукавши за лікті рукава,
Ясним поглядом очей у очі прямо
І гучним, бадьорим криком-співом:
— Го-го-го… Приходьте,
Повоюймо!