Ця осінь, Боже, також золота.
Світає. Вечоріє. Крик навколо.
Припухлі розтулила ти уста.
І день іде, і ніч іде, і голо…
Земля ця
восени вві сні
чомусь
лякає тихим леготом, як лезом.
Боюся ранку й вечора. Боюсь
апостольського дня. Вже краще безум.
- Наступний вірш → Василь Герасим’юк – Художник
- Попередній вірш → Василь Герасим’юк – Що таке, мамо, Космач
(Оцінок ще немає)