Дев’ять днів, а потому сорок,
а на рік
з верхів як з небес
ізійшов божевільний отрок
і крисаню
поклав
на хрест.
І ніхто з нас її не скинув.
Щось гуло із надгробних трав.
Хтось ледве чутно мовив: “Дитино…”
І нічого більш не сказав.
Вже наш рід — як ота крисаня:
з голови мутної —
на хрест,
древнім триптихом поминання,
перейнявши трепет небес.
