Коли пішли зі світу ґазди перші,
ти був поблизу — допоміг дійти.
А потім сів на їхній відумерші,
та їхні полонини і грунти
для тебе завеликі, а обійстя
замоцні.
Ти злякався їхніх ґражд!
Тому й вогню запраг,
як благовістя.
А благовоння погару, як страж,
роками пантрував. Хіба то біди?
Пусте!
Єсть Божий дім, і ти — при нім.
Нагим прийшов. Ні з чим зі світу підеш.
Ти Господа просив:
аби — ні з чим.
Провів ти перших ґаздів,
ти й останніх
кидаєш перед ликом Всеблагим.
Ти сам давно живеш
лише в сказаннях,
хоча живеш іще життям земним.
Ще пиво п’єш у Космачі — “Столичне”.
У жертву ще приносиш ярчука,
щоб не пропало ремесло заплічне,
бо ангела караюча рука
меч опустила.
Нині ґазди перші —
апостоли твої, твої брати.
А той, кого ти ждеш на відумерші,
не йде.
А мав прийти і помогти.
