МАРІЄ,
за мертвими виють пси.
Так виють, ніби за тими,
що вмерли у всі часи,
й між ними — ми.
Не за ними.
На сивому тлі трави
тонко, мов конокради,
проціджують ніч волхви
імені твого ради.
Тут виють до ранку пси
за мертвими й за живими
на грані,
бо голоси
їхні
кажуть очима.
Заплющуй очі…
зірви
губами пелюстку зради
па псиному тлі трави
спасенної ночі ради.
Ми тут.
Ми вдвох на коні,
що палить трави в галопі!
За нами виють чи ні?!
Тут кров б’є об кров!
Це опір.
Хтось мав любити
тут.
Ми ждали такої ночі.
Душа моя горне бруд —
роби з ного, що хочеш,
бо виють до ранку пси
за мертвими й за живими
на грані,
бо голоси
їхні
кажуть очима…
Ми ще ворушимось!
Ми
виєм з болю до рана,
з любові виємо,
з тьми,
тут,
як там, де застане…
На сивому тлі трави
тонко, мов конокради,
проціджують ніч волхви
імені твого ради.
