Немов прокинувся… І хоч
бо щось силкуюся згадати
зі сну.
Немов підходить мати.
А від отав надходить дощ.
“Я, мамо, ще не пригадав…” –
моїм він голосом шепоче.
Тріпоче… Бо чільце дівоче
й лице жіноче цілував.
“Ще й не пригадуй…” – вже своїм
шепоче голосом. Тріпоче…
Не вирвати чільце дівоче
з отав космацьких, бо під ним
волосся глухо палахкоче.
