Ти в руки не береш
сокиру або кріс,
але й тобі кортить
у зрубі весняному,
як предку,
що рубав по всій Європі ліс,
на великодній час
вернутися додому.
Покличе ця пора,
якою б не була!
Ти знову прилетиш
і вже не скажеш: звідки.
Бо матір,
що тебе на світ цей привела,
лякають нині
світ, і зруб, і заробітки.
- Наступний вірш → Василь Герасим’юк – Те найменше звіря
- Попередній вірш → Василь Герасим’юк – Ти співвітчизника скручуєш в ріг
(Оцінок ще немає)