Зронила шиття
і навіть не глянула долі.
Про нитку найтоншу
не знає найтонше єство.
І чорна коса,
як ворон на Марсовім полі,
паде на шитво.
Чому у космацьких узорах
на жовтому – жовте?
Не пальчики, сколоті дрібно,
придумали їх.
Невже твої губи і руки
спалахують доти,
допоки ще губиться нитка
узорів нових?
- Наступний вірш → Василь Герасим’юк – Злива була у Ворохті давнього дня
- Попередній вірш → Василь Герасим’юк – І днина тебе кожна покарає
(Оцінок ще немає)