Брате мій, хліборобе чорнявий,
ти далеко-далеко від нив,
ми не заграємо комбайном червоним,
святкуючи Празник жнив.
Пам’ятаєш, як з тобою ми сіяли,
ніби грали на струнах рядків!
І як падали коло криниць синіх,
і ловили губами жайворонків дзвінких.
Ти скидав на траву картуза
і сорочку вишивану свою,
ти дивився у криницю і казав:
„Чуєш підкови золоті врожаю?”
І я слухав, припавши до землі.
Нас кликали сівалки сіяти.
Курликали в пролісках журавлі
і казали, що ти не будеш косити.
