Площею прогулювалося кільканадцять
пам’ятників невідомому солдату.
Вони жваво про щось говорили,
курили і все поглядали на перехожих —
все чекали, що от-от прийдуть ті,
хто їх ждав з війни.
Але всі вони або повмирали,
або давно вже їх забули.
Батько весь час відчуває вину,
що не він згинув, а його друг із Дону,
але на площу і він не прийшов.
- Наступний вірш → Василь Голобородько – Називаємо вогнем невогонь
- Попередній вірш → Василь Голобородько – Сьогодні він знайшов дещо
(Оцінок ще немає)