Щоб мені боліло, я відчинятиму правдиві двері,
а зайду зовсім не туди, куди йшов.
І тоді з’явиться біль, і я не знатиму,
куди сховати ту блискучу монету,
щоб і сам не бачив :
зашити в пухову перину,
кинути в копицю сіна
чи покласти на дорозі, щоб сороки вкрали ?
Виміняю мою блискучу монету на коника,
зачну свистіти, може, подумаю, що мені не болить,
бо на глиняному конику хіба далеко поскачеш !
- Наступний вірш → Василь Голобородько – Хай слово тоді умре
- Попередній вірш → Василь Голобородько – Зеленяк птах клечальної неділі
(Оцінок ще немає)