Було то весною, коли ми спізнались,
Як тебе увидів перший раз Марійко,
Там у городочку цвіти розвивались,
В гаю зелененькім співав соловійко.
На долині в лісі зазуля ковала,
Я весни чарами, мов медом упився.
Звідкись и сопілка та защебетала,
Коли тобі мила до грудий склонився.
Від тої то хвилі, я в квітах купаюсь,
Хоть по терню броджу, босі ноги колю,
Й від тої то хвилі з царьом не міняюсь,
Бо всі квіти мої, в зеленому полю.
Перероблена версія
Було то весною, коли ми спізнались,
У горах зелених, в осені малій,
На Тисі дараби пливли і гойдались,
У гаю-гайочку співав соловій.
Йому на переклик зозуля кувала,
Ще й дрозд обізвався, співун-щебетун,
На плесі лебідка униз виглядала,
За ким пропадає лебедик-пустун.
Качурики-любки водою погнались,
За рибкою швидко до греблі, під мур,
А тільки двоїчко за верби сховались,
Білесенька качка й зелений качур.
З ґруня, з полонини лунала трембіта,
В горі на сопілці пастух вигравав,
Цвіли і рябіли у царині квіти,
Гуцулці я квітку зірвав і подав.
Було то весною… і любо і гарно,
Гуцулочку милу із рук не пустив…
Та наше кохання цвіте вже намарно,
Бо я свою душу в чужих загубив.
1923/1952
