Цвіте краса, маяться рожі,
Вони для мене висхли всі,
Бо серце наче крають ножі.
Назавжди спокій мій розплився,
Терпить страждальниця — душа,
Бо долі корабель розбився.
Нащо-навіщо я терплю?
Хіба ж я винен, що люблю?
Хіба ж я винен, що присняться
Рожеві устонька її,
Але, на жаль, хіба ж у сні.
Вже іншого вони цілують,
Співають іншому пісні
І жаль і боляче мені.
1924/1952
