Служили раз два братя в пана,
Який їх майна відобрав,
Бідували дуже в тирана,
Тиран ще д тому й катував!
Їх дорога — колюче терня,
Без куска хліба, без води,
Посіяли в морю сльоз Зерня,
Зерня святої Свободи…
Поки вони гоїли рани,
Вмивалися у морю слез,
Ті цвіти Зерна без пристани
Розвивались, щоб кат ищез.
Цвіт розвивався, вони зірвали,
Один сушив, а другий товк,
Зільом рани позавивали,
Кайдани спали, кат замовк…
“Тепер ми собі брате рівні,
Батьківська слава нам в руках,
Славім Бога, як люди вірні,
Славім го в щирих молитвах!”
“Слава!” ревуть, як срібні дзвони,
Аж дім святині задрожав,
Один упав до ніг Мадонни,
Поклони Богу віддавав.
Другий підняв тимчасом пута,
Пута тяжкі, як та туга,
— “Свобода, воля іздобута,
Але пан я, ти мій слуга!”
* * *
… Знов біль і Нужда пробудилась,
Молодшого душа пекла,
Свята Икона прослезилась,
Але словечко не рекла…
