Вночі по цвинтарах-могилах
Моя душа блукала,
Дідів і прадідів у гробі
Будила і питала:
“О, як ви, як, скажіть мені,
Лягли до чорної землі?”
Оті замучились на смерть
На спеці і на слоті,
Мозолячи ціле життя
У пана на роботі.
А ось лежать святі борці,
Що правду боронили,
І в казаматах по тюрмах
У плісняві погнили.
Тамтим же голови колись
Сокирами зрубали
За те, що волю і права
Народу вимагали.
Оці пішли на другий світ
Із голоду й печалі,
Тамтих, за бунт проти панів
Прошили гострі палі.
А цих, на наших вже очах
У землю закопали,
Це жертви шибениць і куль,
Що в горах панували.
Це жертви тих, що мали власть,
Що мали повні столи,
Що про голодних бідняків
Не думали ніколи.
Це жертви деспотів, тиранів,
Що мали власть над нами…
Батьків могили — це ж самі
Трагедії і драми.
1924/1952
