Оці Карпати — наше горе,
Життя у горах — мука!
Вікном хороба зазирає,
У двері Голод стука’.
І темрява нам сліпить очі,
Здирає шкуру — пан,
А сонце, вільне, золоте
Заслонює туман.
Але завіє буревій
І рознесе тумани,
Заблисне сяйво всецілюще
Загоїть наші рани.
І щезне пан, як той туман,
Неправда пропаде,
Повстане радісне життя
І пісня загуде.
1924/1952
