О, звідки плач, гірке ридання,
Сльозами прохане благання,
Розпуки голос відкілля?
Це плаче Галицька Земля,
Ридає ніжна Буковина,
Рида’ Загіря сирота:
О, нене, рідна Україно,
Вставай, приходь і визволяй,
Рятуй своїх діток убогих,
Не дай пропасти їм, не дай
У пазурах сусідів-хижаків,
Отих старих вовків зубатих,
Що нас давлять од вік-віків.
Або, принаймні, не дозволь
Кривавій тиранії цій шаліти
І вішати нащадків тих,
Що шаблею уміли володіти.
Оці роки для нас тяжкі, сумні,
Криваві бакханалії ведуться,
На нас їх батоги, нагайки рвуться,
З їх рук зазнали мук, огид,
Ланцюг трагедій і нещасть і кривд.
Коли цьому вже буде раз кінець?
Коли-коли? Бо рветься наш терпець,
Інакше ми не лишимо й сліду,
В неволі ми пропадем і загинем…
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отак ридає Галицька Земля,
А з нею і Загіря й Буковина.
1924/1952
