Років тисячу в неволі
жив отой народ,
і без щастя, і без долі,
серед бід, незгод.
Вороги ж бо збиткували,
задавали муки,
за нізащо катували
і в’язали руки…
Темрява тут панувала,
мов серед могил,
наша зірка десь пропала,
плаче небосхил.
Важко жити у неволі,
в путах вічно пріти,
майже босі, майже голі —
як так животіти?!
Хліб мізерний, хліб-ощипок,
чорний, як земля,
але влітку — мій ти світку —
вже й того нема!
Проклялись земля й каміння,
де ми народились,
та в найтяжчий час терпіння
ми зі сну збудились.
Живемо ми важко-гірко
та ждемо пори…
Як засвітить волі зірка,
Вгору прапори!
1925
