Великий твір ми будували
І кров давали з наших жил,
Фундамент йому мурували,
Й самі лігали до могил.
Думали, що його каміння
Ніяка сила не звалить,
Щоби тих славних, покоління,
Голову мало де склонить.
…І от стоять кругом народи,
Народа в землю погрібать
І кинуть трупом у незгоди
І серце йому розірвать.
Перероблена версія
Великий твір ми будували,
і кров лили із наших жил,
його фундамент мурували
з кісток батьків, із їх могил,
з кісток героїв, що вмирали
на шибеницях і в тюрмах…
Карпати ждали сонця світ,
ішли ми волі на привіт.
Гадали, що граніт-каміння
стоятиме в продовж віків,
щоб над прийдешнім поколінням
недолі вихор не гудів;
щоб тут пани не панували,
земля щоб нашою була;
щоб і народ наш прочуняв,
батіг чужинців не зазнав.
Та от стоять лихі народи,
немов над жертвою вампір,
нас кинули в страшні незгоди,
валять наш мозолистий твір,
стоять із вовчим апетитом
поссати з нашого добра.
І як не збудимось на час,
то й кров смоктатимуть із нас!
1924/1961
