А може, цього справді й не було…
Ми випадково стрілися з тобою,
І захотілось нам піти понад Десною,
Де на лугах так вербно зацвіло!
І ми пішли. Над тихою водою
Зелене марево, гойдаючись, пливло,
Немов чарівне весняне крило,
Манило нас у трави за рікою.
Які п’янкі були високі трави!
Ніхто не бачив нас на цих лугах,
Коли ми йшли дитинні і ласкаві.
Я ніс тебе, мов казку, на руках…
І тільки промінь, щедрий і лукавий,
Тремтів любов’ю на твоїх устах.
