Василь Грінчак – Арарат: Вірш

Борису Єгіазаряну

Дивлюсь, мов зачарований, на диво:
За Єреваном, за долинами в імлі,
Над хмарами, що виснуть мерехтливо,
На кревно рідній, на чужій землі,
Біліє Арарат, мов пасмо сиве.

Проміння над вершинами ясніє,
Ковчег із Ноєм з хмари виплива,–
Як видиво біблійне, ледве мріє,
Мов казка давня знову ожива…
Лиш Арарат над світом ген сивіє.

Бо в цій долині, де сади квітчали
Родючу землю, де гінка лоза
Під гронами згиналась і ячала,
З очей дитячих покотилася сльоза
І камінь пропекла, коли упала.

Бо в цій долині, де троянди білі
Пелюстки розкривали, як сонця,
За ніч одну вірменки посивіли
І з кожного смаглявого лиця
Стікали сльози і в крові чорніли.

Бо дикі яничари, як вандали,
Усе живе, що квітло і росло,
Порізали, стоптали, сплюндрували,
Все згинуло, неначе й не було,
Лиш в небо лиця мертві ще кричали.

Так Арарат у горі посивів,
Одірваний насильно і нещадно
Від рідної землі, від праотців,
Він якось дивиться печально й безпорадно
На край, де чути клекоти орлів.

І я тією сповнився печаллю,
І я, мій брате, також посивів,
Коли дививсь, як Арарат за даллю
Над хмарами, над світом всім білів,
Над вбитими жорстоко і без жалю.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Грінчак – Арарат":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Грінчак – Арарат: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.