Мар’яну Маловському
Чудуюся, коли тебе побачу,
Ти знову літо десь промандрував,
Ти знову сіно десь косив, складав
В липневу пору, гожу і гарячу.
А потім під копою малював
Танок дівочий і селянську вдачу,
Голівку русу, посмішку дитячу
І в серце скарби знайдені ховав.
А зараз скарби ті на полотні,
І як не чудуватися мені,
Коли схвильований до глибини красою.
Мар’яне, будеш мандрувати знов
Серед полів, серед густих дібров,
Візьми й мене в ті мандри із собою.
