Горби піщані і червона глина,
Ярки, переярки, тернові кущаки,
Та нори лисячі, та зарості ожини,
І все це звалось здавна – Прирізки.
В дитинстві там худобина товклася,
Корови терли об кущі боки.
З ярочка яр дощами розмивався,
Горби ж стояли й звались – Прирізки.
Окопи зрили ті горби піщані,
І довго бились там червоні вояки,
І ця висотка, пункт оцей останній,
Був як форпост на карті – Прирізки.
А зараз тут баштан. Жовтаві дині
На сонці гріють репані боки,
І кавуни, як валуни в долині…
Та всі говорять: йдем на Прирізки.
Питаю в діда, чому так назвали?
А він покраяв диню на скибки,
Сказав поволі: «Землю прирізали
Колись бідноті. От і – Прирізки…»
- Наступний вірш → Василь Грінчак – На річці перший ясинець блискучий
- Попередній вірш → Василь Грінчак – Я питаю: звідкіля ти
(Оцінок ще немає)