Ходить одуд моріжком,
Під гайком, понад лужком.
У тривозі походжає,
Пташенят своїх шукає.
У гнізді було п’ятірко,
Та розбіглись по траві.
Стало одудові гірко
На стежині луговій.
Безпорадні пташенятка
Розгубились по лужку,
Не знайдуть гніздечка-хатки,
Ще попадають в ріку.
Одуд кличе їх, скликає,
Добрий виламавши прут:
«Ось гніздечко,– промовляє,-
Одут-тут, одут-тут…»
