Коли говорять інші, помовчи!
Май у душі хоч крихітку терпіння,
Бо в того мало чистоти й сумління,
Хто без розбору на усіх кричить.
Та й говорити треба мати вміння,
Якщо людина – доброти навчи,
Якщо падлюка – то вогнем печи,
Щоб не було гнилого животіння!
Не той мудрець, хто плеще через край,
Бульбонить всюди, ніби водограй,
Милується на власний крик і голос.
Серед важких зернистих колосків,
Ведеться це ще з давнини віків,
Угору пнеться лиш порожній колос!
