Омелюх сидить на горобині,
Скльовує солодкий сік із грона,
Так мій сум сидить у мене в грудях,
Скльовує мою останню радість.
Хоче моє серце полонити,
Хоче в мене радість відібрати,
Відібрати щирість і веселість,
Мою ласку і любов до тебе.
Але я не дамся йому злегка.
У найтяжчу у житті хвилину
Підійду до тебе, в очі гляну,
Змию сум гарячою сльозою.
І злетить пташина з горобини,
Полетить шукати собі зерна.
А мій сум покотиться із серця,
І воно любов’ю знов займеться.
- Наступний вірш → Василь Грінчак – Дівчинка з школи-інтернату
- Попередній вірш → Василь Грінчак – Мене питають
(Оцінок ще немає)