Впав листок на воду з клена,
Ще гарячий, у промінні,
А на ранок на деревах
Вже сріблився білий іній.
І вода покрилась кригою,
Лід блищав дзеркально, чисто.
Лист із клена в ньому сяяв,
Наче в рамі, променисто.
Клен зажурено дивився
На листок свій пожовтілий.
Скільки літ отак минуло,
З жовтим листям облетіло.
Зиму так стояв журливо,
Стрепенувся аж весною,
Пив жадливо соки й знову
Вкрився зеленню ясною.
