Колись, давно вже, три царі,
У купі царювали, —
Розлютувалися за щось
І грізно приказали:
Най згине той Іван Ячмінь!
Беріть, ціпами бийте,
Калічте, нівечіть, давіть,
На смерть його забийте!
Взяли Івана Ячменя,
Ціпами добре били,
І камнем терли і пекли,
І кров з його давили.
І у барила, у кадки
Червону кров точили:
Помер, помер Іван Ячмінь!
Всі люди говорили.
І кров єго пили з склянок —
Хто з вечера, хто з рана —
Помер, помер Іван Ячмінь,
Та більше вже не встане!
Поліз Іван Ячмінь у верх,
У голові бушує,
І мозгом крутить й веселить,
І язиком панує.
Злякались три царі й кричать:
“Народ щось галасує,
Воскрес, воскрес Іван Ячмінь,
І наш народ бунтує!”
А божий люд все п’є та п’є,
Та весело гуляє:
Нехай живе Іван Ячмінь
І нас розвеселяє!
