Василь Кулик – Весела удова: Вірш

Сватав мене двічі пан
Воєнний-вельможний;
Сватав мене й хлібороб —
Чоловік заможний;
А я собі удова
Та й тим не журюся,
Поки личко червоніє
Зі всього сьміюся.
Як схочу я погуляти —
Знялась, одяглася,
Коло мене — і музика
Де не узялася;
І підківки підскакують
З чобіток від таньців…
Вийшла з хати у вечорі,
Вернулася в ранці;
Козаченьки чорноусі
Зо мною жартують:
А дівчата завидливі
Мині ворогують;
Козаченьки коло мене
Округи заходять, —
У господу, на розмову
До мене приходять;
Чи заболить голівонька,
Занудить серденько —
Рохважають — заглядають
В очиці пильненько.
Один ліки мині радить,
Другий відмовляє,
Третій сяде коло мене
Рученьки згортає;
Подивитьця, придивитьця —
Таку річ заводить,
Що щастливий — як зо мною
Слово проговорить.
Пожалкуєш, пожартуєш
Та просто їм в вічі:
“Не годиться, козаченьки,
Кохатися двічі!
На що мині вінчатися,
Та губити долю?
Буду собі удовою
Пильнувати волю…
Після шлюбу не до танців!
Як дітки маленькі —
Той їстоньки, той питоньки
Попросять у неньки”.