Потепліло; сонце сяє,
Травка зеленіє;
Жайворонок вже сьпіває;
Нагідки й шавлія
Чорнобривці і канупер
Сходять — божі квіти, —
І гріються проти сонця
Босенькиї діти,
І бабуся до унуків
Старенька сьміється;
Над малими ластівочка
На округи в’ється;
За городом, на цариці,
Плигають ягнята,
Понад річкою жовтіють
Малі гусенята;
Між вербами синесенька
Пливе Ворскла-річка;
Ось, на липині, й гніздечко
Мостить божа птичка;
Гудуть пчоли у садочку,
Чути пісню з поля…
Так здається, що й щаслива
Хлібороба доля;
Так здається! подивишся —
Як в божому раю,
Так то весело і гарно
У нашому краю!
Ой колиб не тая думка
Серце розривала,
Ой колиб же оттих пісень
Мати не сьпівала, —
Оттих пісень тяжких-тяжких,
Що аж серце в’яне, —
Тоді, можеб я й повірив,
Що правда настане;
Ой колиб до тебе в хату,
Мій добрий сусідо,
Не ходила біда люта
Та не гнула діда
Не сушила молодиці,
Діток не губила, —
Тоді-б, може, милий краю,
Душа не боліла.
